КАРАВАН ПІШОВ, АЛЕ ОБІЦЯВ ПОВЕРНУТИСЯ...
Роздуми на точці зупинки „culture incognita”
"И спеть меня никто не мог заставить -
Молчание — начало всех начал,
Но если плечи песней мне расправить,
Как трудно будет сделать так, чтоб я молчал!"
А. Макаревич, "Пока горит свеча"
Мабуть, це залишилося в людях з давніх давен, коли єдиним містком, з'єднуючим розрізнені пустелею
оазиси, були каравани. Минули сторіччя, але й досі вони залишаються в уяві людей чимось хвилюючим, незвичайним. Невтомні мандрівники пустелі залишали місця свого тимчасового пристановища, йшли далі своїм шляхом, а життя в містах ще довго не втрачало заданий ними ритм. Бо вони були не лише носіями торгівлі.
 Вони несли з інших земель щось, що було для „титульних” мешканців „culture incognita” - незнайомою, чужорідною культурою, занесеною караванами за тисячі кілометрів. Вони об'єднували сотні цих „culture incognita” в єдину культуру, яка залишається невідомою далеким нащадкам...
В суботу, 4 вересня, Вишневим пройшов караван. Найнеймовірніший з існуючих у XXI сторіччі караванів, бо його багажем були не витребувані сьогоденною кон'юнктурою світлі пісні та вірші. Пройшов без людських натовпів і гучного резонансу. Але сказати "просто пройшов" було б великим перебільшенням. Зачепилося, все ж таки, щось від цієї „незнайомої культури” в серцях та душах вишнівчан. Це відверто читалося на обличчях звичайних перехожих, які раптом опинялися в епіцентрі каравану і, незважаючи на шумові ефекти працюючого поблизу парку атракціонів, підспівували виконавцям, а потім ще довго не відпускали людей, які дарували всім мешканцям міста часточку своєї душі.
А починалося все значно банальніше. Поодиноким глядачам, яких зацікавили об'яви про зупинку у Вишневому "Сьомого українсько-молдовського каравану любові сонячних бардів", виступ гостей міг здатися приреченим. У краї, де не було традицій Вудстока, не кидали виклик мілітаризму хіпі 60-х, щось незвичайне і незвичне здається приреченим авансом. Та й звідки взятися любові до бардівської пісні там, де саме поняття "бард" зробило дивний шлях від Візбора та Висоцького до так званих зірок російського шансону (які, власне кажучи, не мали аніякого відношення ні до бардів, ні до шансону в класичному розумінні)? Люди завчасно переходили на інший бік дороги. А навпроти гудів на всю міць, радіючи рідким пасажирам, атракціон. Теоретично можна було припустити, що скрипка або звичайні акустичні гітари зможуть його переважити в галасі, але це, знов таки, ознаки зовсім іншого музичного жанру.
На цьому фоні трошки дивним здавався оптимізм зовсім юних і вже немолодих хлопців та дівчат з України, Росії, Білорусі, протягом місяця мандруючих із Жовтих Вод через лани Молдови до Києва. „Заважають шумові ефекти? А хіба може щось завадити музиці? Можна зібратися і в залі, але зала - це не ті можливості. А так люди проходять, їм подобається, вони сідають, слухають. Таким чином можна багато людей зачепити музикою, показати їм, що це гарно". Такими думками ділилися музиканти на початку концерту. І виявилося, вони таки мали рацію.
Десь із другої пісні мешканці Вишневого почали прислуховуватися до авторських співів. Народ став підтягуватися до сцени. На п'ятій пісні спочатку літні жінки, почувши знайомі вірші, а потім і більш молоде покоління почали підспівувати, підтанцьовувати. А коли Сєва Добровольський з Харкова професійно поставленим голосом заспівав під справжню українську бандуру, в колі слухачів почулися виклики „Браво!”. А музики співали про любов, про мрію, про файний світ, про безмежну віру в Творця, який все це придумав, і в людину. А ще - про можливість отримати щастя лише в просторі справжньої любові. В якусь мить серед слухачів опинилася парочка вишнівських молодят, і на їхню адресу посипалися привітання та пісенні подарунки. І вже нікому не було діла ані до навколишнього галасу, ані до чогось іншого, стороннього.
 Так що ж це все
таки за явище - "Караван сонячних бардів", який своєю завзятістю, щирістю буквально пробив у несприятливих умовах собі місце в культурному житті Вишневого? Що це за культура, носіями якої виступають
пісенні мандрівники нашого століття? Відповіді на ці запитання кореспондент „НМ” спробувала знайти у самих учасників "Каравану" вже після трьохгодинного концерту, скориставшись тим, що група музик зайнялася складанням апаратури. Тут була і приймаюча сторона в обличчі Івана, а також Віри та Віктора Решти з Вишневого, і гості - Євген та Дарія Геращенки з Одеси, Олександр Самофал з Жовтих Вод, Микола Федоровський з міста Пологи, Сергій Ніколаєв з Чебоксар, згадуваний вже Сєва Добровільський, а також Ігор зі Львова та Тимур з Тюменської області.
Відверто кажучи, інтерв'ю в буквальному розумінні цього слова не вийшло. Говорили всі, гаряче, завзято, висловлюючи спільну думку. Тому і ми не будемо розподіляти слова за належністю тому чи іншому "караванівцю", а викладемо цю спільну думку за запитаннями, в тому вигляді, в якому її вловив наш кореспондент.
По-перше, самі "караванівці" не ідентифікують себе з жодною з існуючих форм молодіжної культури або молодіжного руху. „В Кам'янець-Подільському ми години три спілкувалися з журналістами, і вони все допитувалися: ви хіппі чи Грінпіс? В нас немає таких визначених напрямків. Люди їздять, співають пісні, намагаються завдяки пісням створити якесь світле майбутнє. Є така формула, яка відповідає на це питання: "Про що співаєш - так і живеш". Це і наш девіз, і наша концепція”.
А розпочиналося все зі звичайних музичних фестивалів, на яких молоді автори та виконавці знайомилися між собою. Так і народилася думка під час чергового збору в Жовтих Водах започаткувати "Караван". Було започатковано сайт zv-poselenie.narod.ru, через який музики зв'язувалися між собою, прораховували маршрути. "Спочатку вирішили все об'єднати, а потім зрозуміли: навіщо об'єднувати? Хай це буде група фестивалів, яким не буде кінця", - кажуть „караванівці”. Так, шостий караван зараз йде з Володимира на Далекий Схід і планує дістатися Владивостоку на початку жовтня. Сьомий же, який крокує Україною та Молдовою, завершується 5 вересня в ДК "Росток" на вулиці Гарматній в Києві. При цьому на своєму шляху "караванівці" пересуваються виключно приміськими потягами. А приймають їх і проводжають далі, а також готують місця для виступів такі ж однодумці -"караванівці".
Як приймають місцеві власті?
 Це залежить від хлопців, які запрошують. Якщо знаходять спільну мову з місцевою владою, екологічними організаціями, відділами сім'ї та молоді, організаціями, зацікавленими, щоб звучали світлі пісні із життєстверджуючими та екологічними, пропагуючими здоровий спосіб життя, ці організації йдуть назустріч, ми взаємодіємо. Це і в їхніх інтересах.
На спонсорську допомогу "вільні музики" не розраховують, все роблять власноруч. В той же час ніхто з учасників "Каравану" не сумнівається в його перспективності та життєспроможності. "В минулому році ми спробували зробити це за тиждень, а розтягнулось на рік. І кінця немає, бо плани вже розписані на півроку наперед. Це настільки перспективно! Люди почали не лише виживати, а й творити. Іноді телефонують і кажуть: „Ось почав писати вірші, раніше ніколи не писав”. Людина взяла в руки гітару і вдома співає. Отже, якусь частинку чудового в душі бардам вдалося розбудити".
Для самих бардів "Караван" залишається "стилем життя". "Ви були в походах? Вам подобалось? Уявіть собі великий приємний похід. Коли кожен день - пісні, друзі, постійно народжується щось нове. І ми бачимо, як люди відгукуються душею, підспівують. Складаються прості, чисті стосунки, не хвилюють проблеми побуту. Багато що залежить від відчуття, що людям подобається".
Що тут можна додати від себе? Хіба те, що будь-яка справа, яка йде від серця, несе добро та світло людям і має право на життя. Як, безумовно, мають таке право і "сонячні барди", які планують ще раз заїхати в Вишневе з Києва у листопаді, вже під час восьмого "Каравану". Ми всі давно розподілилися на шанувальників „добротного року" та „смазливої попси", високої класики та „конкретного” шансону, забилися в свої куточки пристрастей. Але є дещо, що у будь-кого в душі викликає лише добре та світле, те, що народжує в душі риму:
Зачем тебе знать, когда он уйдет?
Зачем тебе знать, о чем он поет?
Зачем тебе знать то, чего не знает он сам?
Поплачь о нем, пока он живой.
Люби его таким, какой он есть!
Гурт "ЧАЙФ"
Олена ХОРОЛЬСЬКА
(Материалы
предоставил Иван Решта г.Вишнёвый
24.09.04)
|
